Український футбол споконвіку був багатий на самобутні, в дечому навіть унікальні команди. То тут, то там − у невеличких містах чи навіть селах − місцеві ентузіасти розвивають улюблену гру, створюють справжні футбольні оази. Одним із таких непересічних колективів, що залишив яскравий слід в історії сумського та українського футболу, був краснопільський «Явір». Десятиліття доглядав за своїм футбольним оазисом його засновник і Почесний президент, Заслужений працівник сільського господарства України, Почесний член Сумської обласної Федерації футболу, нагороджений Золотою відзнакою ПФЛ України Володимир Данилович Саєнко. І команда віддячувала йому та місцевим вболівальникам за таку фанатичну відданість. Як Володимир Данилович пройшов трудовими сходинками від лісотехніка до генерального директора державного лісогосподарського об'єднання «Сумиліс», так і «Явір» почав своє сходження до футбольної еліти із звичайної, нікому невідомої сільської команди, яких тоді було сотні.
«Явір» веде свій літопис із 12 січня 1982 року, коли при лісгоспі селища Краснопілля була створена футбольна команда, яка почала виступати в обласному чемпіонаті і через 2 роки стала чемпіоном області, а в наступному році завоювала обласний кубок.
Завдяки тому, що футболісти з Краснопілля увійшли до трійки переможців однієї з груп аматорського чемпіонату 1991 року, команда отримала право взяти участь у першій національній першості серед професіоналів. Спочатку в перехідній лізі, а потім у другій. В сезоні 1994/95 «Явір» здобув перше місце у своїй зоні і підвищився у класі.
В сезоні 1995/96 «Явір» стартував у першій лізі і на наступні 4 сезони став її міцним середняком.
Сьогодні Володимир Данилович на заслуженому відпочинку, але футболом цікавиться, як і раніше, навіть на нашу з ним зустріч прибув з примірником газети «Команда». За чаєм поринули у спомини про славне минуле самобутньої краснопільської команди. - Володимире Даниловичу, а як взагалі з’явилася ідея створення команди в Краснопіллі? - Я футбол люблю ще з дитинства, в юності грав у обласному чемпіонаті, коли проходив службу в армії, теж не полишав це заняття, так і втягнувся у цю справу. Звичайно, все прийшло з часом. Команду при лісгоспі будували на базі угроїдської «Юності». Поступово новостворений «Явір» почав заявляти про себе в області, ставши спочатку бронзовим призером, потім срібним, а зрештою виборовши й чемпіонське звання. Ох і важко, скажу я Вам, було грати в чемпіонаті області, не легше, чим в першості майстрів. Тоді чудові, сильні команди мали міста Шостка, Конотоп, Охтирка, Ромни, а тут Краснопілля, майже село, тож нас взагалі спочатку не визнавали, не сприймали серйозно. Але хлопці, серед яких М. Завалій, І. Кругляк, В. Остріщенко, М. Лактіонов, В. Дідоренко, В. Котков, грали добросовісно, віддавалися на полі на всі сто. Незабаром команду підсилив М. Тимошенко, який вже пройшов школу майстрів і відчутно допоміг команді, забиваючи багато голів. Поступово до команди долучилися В. Пацюк, І. Пахомов, М. Лебеденко, Г. Бабіч, А. Гапоненко, О. Шатьорний, і справа, як кажуть, пішла. Я ріс, і росла команда.
А потім була товариська гра з ветеранами київського «Динамо». Подивитись на легенд радянського футболу на «Колос» прийшла сила-силенна народу. Ще б пак, адже на поле вийшли Сабо, Банніков, Хмельницький, Колотов, Вєремєєв! Ми програли тоді, здається 1:4, але то було справжнє свято для вболівальників. А після матчу до мене підійшли тренер ветеранського футболу П. І. Безносенко та Й. Сабо і порадили, що команді з таким потенціалом не варто засиджуватися у любителях, їй треба рости, адже є всі передумови для цього: підбір гравців, підтримка з боку місцевої влади, віддані вболівальники. Тож ми прислухалися до їх поради.
- На перших порах у команді грали футболісти з Краснопілля, Угроїд, інших сіл району, але з підвищенням у класі почали запрошувати більш досвідчених гравців з інших регіонів. Їх підбором займалися особисто? - Ні, в цьому питанні я цілком довіряв тренерам. Я взагалі тренерів намагався підтримувати у всьому, адже без підтримки, без їх авторитету в команді нічого не вийде. Першим тренером був О. Алферов, потім обов’язки граючого тренера виконував згаданий вище М. Тимошенко, а згодом команду очолив М. П’ятаков – жорсткий тренер, який робив акцент на фізичну підготовку. При ньому «Явір» «рвав» суперників в першу чергу за рахунок «фізики». Тоді й розкрилися у всій красі такі хлопці, як І. Петров, А. Лисенко, М Савоненко. Вони і в армії служили, так листи мені писали, цікавилися справами команди, дякували. Ви знаєте, скільки талантів відкрив саме «Явір», скільки через нього гравців достойних пройшло, що сьогодні всіх не перелічити, тож відразу хочу вибачитися перед ними, якщо когось не згадаю, пропущу в цій розмові.
- Сьогодні з колишніми гравцями зустрічаєтесь, слідкуєте за їх долею? - Аякже! З усіма. Багато з них живуть сьогодні в Сумах, беруть участь у ветеранському футболі, тож зустрічаємось. С. Снітко грає сьогодні за ФК «Суми». Інші телефонують, дякують, кажуть, я їм як батько. Колись на футболі зустрів О. Пестрякова, так біг через все поле, обнялись. Мені приємно.
- «Явір» свого часу очолювало багато тренерів, В. Бермудес, В. Єрмак, І. Захаряк, батько і син Богачі, але чи не найбільше вболівальникам запам’ятався В. Душков своєю харизматичністю і гучним голосом. - Так, це людина з імпульсивним характером, яка багато зробила, внесла нового, щоб команда додала в майстерності. Саме він запросив до складу «Явора» Б. Шуршина, А. Єрмака, Поповича С. Фоміна – гравців з досвідом виступів у вищій лізі. А С. Фомін грав у першій лізі Союзу в Середній Азії за команду «Политотдєл», сьогодні він працює директором спортшколи в Москві.
- Ви говорите, що підтримували тренерів, а безпосередньо в тренерський процес не втручалися? - Наші взаємовідносини з тренерами будувалися на повній довірі. Ми сідали і обговорювали всі справи в команді. Тренер пропонував схему гри, розклад тренувального процесу, кандидатури потенційних гравців, а ми у свою чергу пропонували умови, якими можемо зацікавити футболістів. Не маловажним був той факт, що гравці, які виступали за «Явір», отримували квартири, отримували зарплату, преміальні. Звичайно, ті умови, які ми для них створювали, не порівняти із сучасними, але гравці бачили увагу до себе і віддячували за це на своєю грою на полі.
Тренер – це людина незалежна, якій треба створити такі умови, щоб він мав можливість працювати творчо. За таким принципом я діяв. Такі умови, наприклад, я створив І. Захаряку. Ігор спочатку був гравцем основи, але після прикрої травми і перенесеної операції вже не міг грати. Тоді я запропонував йому зайнятися тренерською діяльністю. Він погодився, і як знаєте, сьогодні тренує ФК «Суми».
О. Алферов
В. Душков. 
В. Бермудес 
І. Захаряк Я вважаю, що мені, як президенту, так і «Явору» з тренерами таланило. Так, різні за характером, своїми підходами до ігрової схеми, але кожен вніс щось своє в команду.
- Володимире Даниловичу, двічі команда краснопільського лісгоспу фактично жертвувала собою, аби відроджувати професіональний футбол у обласному центрі. Це було добровільне рішення? - Це був необхідний крок. Явір дійшов того рівня, коли району самотужки вже було не під силу його утримувати. У сезоні-1994/95 «Явір» посів першу позицію у своїй зоні і підвищився у класі. Чотири роки колектив із невеличкого селища достатньо успішно змагався у другому дивізіоні національного чемпіонату. Однак коли головна команда області сумський «Фрунзенець» припинила існування, сумське керівництво вирішило відродити в Сумах футбол саме за рахунок Краснопілля. З цією метою у 1998 році «Явір», який, правду кажучи, на той час переживав скрутні часи, був переведений в обласний центр і перейменований на «Явір-Суми». Через півтора року клуб перетворився на ФК «Суми», а пізніше взагалі став «Спартаком».
Утім, як пам’ятаєте, залишати Краснопілля без великого футболу я не збирався і намагався реанімувати команду. «Явір» був відроджений, розпочавши новий похід з низів аматорського футболу. Я Вам скажу, що гроші, звичайно потрібні, та головне тут ініціатива, бажання, без них починати нічого не варто.
Ми зібрали молодих місцевих футболістів, почали з чемпіонату області, потім заявилися на чемпіонат України серед колективів фізкультури. Пам’ятаю, поїхали в Прилуки і програли там 6:0, тоді грали брати Денис та Андрій Пацюки, М. Рубан, С. Малишко, В. Мигаль, хлопці з Сум, а в домашньому матчі-відповіді вже було зафіксовано нічийний результат. Так потихеньку, матч за матчем знову почали продовжувати історію «Явора».
Уже в сезоні-2002/03 Краснопілля повернулося на професіональну футбольну мапу, заявившись в другу лігу чемпіонату країни. На жаль, фінансова ситуація не дозволяла «Явору» претендувати на щось більше, ніж боротьба за виживання у третьому за рангом дивізіоні. Час від часу ходили чутки про розформування команди, однак нам все ж вдавалося якось зводити кінці з кінцями.
А тим часом у Сумах знову не залишилось клубу майстрів − почив у бозі «Спартак-Горобина», тож керівництво області вирішило піти проторованим шляхом та перевезти «Явір» в обласний центр. Нова команда отримала стару назву − «Суми», та й проблеми у неї залишились попередні. Через брак фінансів «Суми» були на межі втрати статусу професіонального клубу. На щастя, команді вдалось зберегти прописку в другій лізі, а минулого сезону вона навіть виборола право грати у першій лізі.
- А Ви відвідуєте сьогодні матчі ФК «Суми»? - Як є час, ходжу, але не надто часто, якщо чесно, то й гри поки яскравої команда не демонструє. Але слідкую за краснопільчанином О. Лебеденком. Він ще був дев’ятикласником, коли почав грати за «Явір». Тренер І. Захаряк його цінує. У нього світла голова, може чудовий пас віддати, вчасно займає потрібну позицію, по-футбольному хитрий, не поступливий. Хлопець перспективний, але все залежить від нього самого, чи зуміє правильно скористатися своїм талантом.
- В Краснопіллі й утретє бралися відроджувати футбол. Нині селищна команда змагається у першості області. І хтозна, чи не є це початком нової славної історії краснопільського футболу? Як вважаєте, відновити «Явір» на рівні майстрів можна? - Можна і це реально. Звичайно, необхідні гроші, та перш за все бажання. Вся біда в тому, що за кілька років в районі часто змінюються керівники, а ця справа вимагає часу і наполегливості. Між тим, за допомогою є до кого звернутися, не треба ігнорувати краснопільським земляцтвом. Наприклад свого часу ми зверталися за підтримкою до нашого земляка, губернатора Бєлгородської області Савченка, і він не відмовляв.
Наприклад в недавньому Міністр закордонних справ К. Грищенко теж має коріння в Краснопільському районі, він користується величезним авторитетом в Україні, можливо б він посприяв. Розумієте, легше всього опустити руки, від всього відмовитись, мотивуючи тим, що немає грошей. Це відмовка лінивих, а між тим резерви є. В Краснопіллі можна знайти молодих, талановитих хлопців, які із задоволенням грали б у «Яворі», отримуючи, хай і невелику, але зарплату і премії для мотивації.
Прикро, що вихованці місцевої ДЮСШ не грають в чемпіонаті України, це було б великим плюсом для виховання і росту їх професійності.
А взагалі я Вам так скажу, коли є команда майстрів в районі – на неї і гроші легше вибивати.
- «Явір» був збитковою командою чи все ж приносив якісь прибутки? - У футболі мало команд, які б приносили прибутки, якщо це, звичайно, не європейські чи світові гранти. Щодо «Явора», то його головним спонсором був лісгосп. Відчутну допомогу надавала республіканська рада «Колос». Очолював її Усенко - мій добрий знайомий. Щомісячно рада виділяла для команди від 10 до 30 тисяч, а це на ті часи були немалі кошти, сприяв команді тодішній голова обласної ОДА А. Єпіфанов, голова облради М. Берфман, підприємство «Хімпром». Звичайно ж сприяли районні підприємства. Наприклад, М. Калініченко і В. Швачич навіть без прохань з мого боку надавали допомогу, серед головних спонсорів був Наумівський спиртзавод, сприяла місцева влада. І що головне, допомагали з радістю, без зла, бо знали, що команда необхідна району.
Одного разу не було води в селищі, а футбольне поле вимагало негайного поливу, тож на допомогу прийшли пожежники, які привозили воду і вночі здійснювали полив.
- На трансферах гравців до інших клубів «Явір» хіба не отримував прибутків? - Звичайно отримував, але вони відразу витрачалися на потреби клубу. Між іншим, «Явір» не лише брав кошти від району, а й повертав їх, відраховуючи, наприклад, чимало котів до Пенсійного Фонду, здійснював інші платежі до місцевого бюджету, адже був юридичною особою.
Планів було багато. Наприклад, була ідея зробити готель з харчоблоком, щоб це була своєрідна база для команди, але не встиг. Зате свого часу ми завезли плямистих оленів, і коли взимку чи восени на стадіоні «Явір» відбувалися товариські матчі, вони іноді виходили з лісу, наближалися до стадіону, чим викликали радість і захоплення у вболівальників.
- А як Вам взагалі сучасний український футбол, за яку команду вболіваєте? - Рівень клубного футболу, звичайно виріс, а от збірна – самі бачите. Завжди вболівав за «Динамо» Київ, але останні роки воно мене все більше розчаровує. Подобається сьогоднішній «Металіст», однозначно, «Шахтар» демонструє високий клас на всіх рівнях.
- «Шахтар» двічі був суперником «Явора» в розіграші Кубка України. - Так, коли донеччан тренував ще В. Прокопенко, а серія складалася з двох матчів, вдома ми зіграли 3:3, а в Донецьку програли. Іншого разу «Шахтар» до Краснопілля привозив вже Б. Шустер, тоді «Явір» програв 0:3. Були кубкові матчі і з київським «Динамо», дніпропетровським «Дніпром».
А взагалі у своїй історії краснопільчани в кубкових матчах здобували перемоги над трьома вищоліговими командами: одеським «Чорноморцем», ужгородським «Закарпаттям» та луганською «Зорею».
- Раз зайшла мова про збірну Україну, як Вам перспектива, що її може очолити наш земляк Михайло Фоменко? - Це був великий гравець, два роки він тренував «Динамо» і ставав з ним чемпіоном. Де б не працював Михайло Фоменко, всюди добивався результатів. Він – продовжувач ідей Лобановського, а ще жорсткий тренер, вимогливий. Хто працював з ним, той це добре знає. А без цих якостей досягнути високих результатів неможливо.
- І останнє запитання. За кожним матчем «Явора» Ви спостерігали не з трибун і не в компанії, а в самоті десь в кінці стадіону, чому? - Чесно кажучи, не дуже любив, якщо хтось під час матчу відволікав мене якимось розмовами. Я жив кожним матчем і не хотів, щоб хтось заважав.
А вболівальників тоді справді було багато. Що не матч – то ажіотаж, бо проводилась активна інформаційна підтримка, сприяла цьому в тому числі і газета «Перемога» на чолі з редактором О. Козирем. Олександр Васильович брав на себе виготовлення футбольних програмок. На матчі приїздили з сіл, проводились різноманітні лотереї.
Звичайно, повернути людей на трибуни сьогодні не просто, бо вони бачили свого часу зовсім інший рівень гри тож сьогоднішній «Явір» не сприймають серйозно.
- Володимире Даниловичу, від тих вболівальників, які бачили той «Явір», про який Ви говорите, дякую Вам, що дарували нам таку можливість, а також за інтерв’ю - Спасибі, Було приємно поспілкуватися, згадати. Сподіваюся, що історія «Явора» не закінчилися, що у неї буде продовження.
НАША ДОВІДКА Досягнення "Явора"
В обласних змаганнях: чемпіон Сумської області 1984 року.
володар Кубка Сумської області 1985 року.
фіналіст Кубка Сумської області 2002 року.
Виступи в аматорському чемпіонаті України — 1985—1987, 1989—1991, 2001 та 2002 роки.
На професіональному рівні: Найвище досягнення в першості України — 10-те місце в турнірі команд першої ліги у сезоні 1997/1998 років.
Чемпіон другої ліги (2): 1995,2012.
Найвище досягнення у розіграші Кубка України — вихід до 1/8 фіналу в сезоні 1995/1996 років («Таврія» Сімферополь — «Явір» 2:0).
Найпереконливіша перемога в національній першості — 5:0 над «Металургом» з Костянтинівки (сезон 1993/1994 років).
Найганебніша поразка в національній першості — 0:7 від харківського «Металіста-2» (сезон 2003/2004 років).
